Історія села Долинського розпочалася в давні часи.
В кінці XVIII століття Росія мала вже перших переселенців – менонітів. Для багатьох з них переїзд на нове місце проживання був пов'язаний з пошуком релігійної свободи.
Близько 1525 року у Цюріху в Швейцарії виникла нова община – це було ліве крило протестантської реформації. Ця община називалась «Taufgesinntе», але всі її називали « Anabaptisten». Для членів цієї общини почалися переслідування. Деякі тікали, поширюючи цю теорію.
Тільки в Нідерландах ця теорія знайшла підтримку. У 1536 році до них приєднався католицький священик Менно Сімоніс. Дуже швидко він став головним в цій общині, тому прибічники нового руху стали називатися менонітами.
В Нідерландах, коли там було іспанське панування, почалися нові переслідування. Значна частина біженців-менонітів знаходила притулок поблизу Данцига. Тут жили анонімно в закритих общинах. На деякий час біженці змінили голландську мову на німецьку.
Коли відбувся розподіл Польщі під час пруського панування, то повернулися економічні і релігійні обмеження. Більшість менонітів почала шукати нове пристанище.
Імператриця Катерина ІІ надавала релігійну і виховну свободу колоніям, особливо відмова від виконання військової служби на час проживання. Рішення було одностайне – переїзд.
Умови в густонаселеній Прусії були важкими для менонітів. Були відсутні елементарні умови для проживання людей. Меноніти в Прусії розглядались як не громадяни, тому й ставлення до них було відповідне.
На півдні Росії (Україна) надавалось місце для проживання і багато інших пільг. Обов’язки можна було легко виконати. Нові поселення повинні були бути зразком народного господарства. Переселенцям не можна було рекламувати свою віру і жити общиною серед російського населення.
Делегати Якоб Хоппнер і Йоган Барч поїхали в Росію, щоб тримати цей процес під контролем. Вони вибрали місце на лівому березі Дніпра по відношенню до міста Берислав, там, де річка Конка впадає в Дніпро. Після того, як необхідні документи були підписані з російським урядом, меноніти виїхали до нового місця проживання.
На Великдень 22 березня 1788 року під’їжджала перша група, яка складалася із 7 сімей, всього було 50 чоловік. В місті Дубровно вони надовго затримались. Тим часом під’їжджали інші групи. На той час було більше 228 сімей. В кінці липня 1789 року вони прибули на місце, але це був не Берислав, який повинен був стати батьківщиною менонітів, а широка долина, що омивається річкою Середня Хортиця. Граф Потьомкін, представник цариці, сказав, що тут вони пробудуть тимчасово. Виникло 8 селищ.
В кінці XVIII століття Росія мала вже перших переселенців – менонітів. Для багатьох з них переїзд на нове місце проживання був пов'язаний з пошуком релігійної свободи.
Близько 1525 року у Цюріху в Швейцарії виникла нова община – це було ліве крило протестантської реформації. Ця община називалась «Taufgesinntе», але всі її називали « Anabaptisten». Для членів цієї общини почалися переслідування. Деякі тікали, поширюючи цю теорію.
Тільки в Нідерландах ця теорія знайшла підтримку. У 1536 році до них приєднався католицький священик Менно Сімоніс. Дуже швидко він став головним в цій общині, тому прибічники нового руху стали називатися менонітами.
В Нідерландах, коли там було іспанське панування, почалися нові переслідування. Значна частина біженців-менонітів знаходила притулок поблизу Данцига. Тут жили анонімно в закритих общинах. На деякий час біженці змінили голландську мову на німецьку.
Коли відбувся розподіл Польщі під час пруського панування, то повернулися економічні і релігійні обмеження. Більшість менонітів почала шукати нове пристанище.
Імператриця Катерина ІІ надавала релігійну і виховну свободу колоніям, особливо відмова від виконання військової служби на час проживання. Рішення було одностайне – переїзд.
Умови в густонаселеній Прусії були важкими для менонітів. Були відсутні елементарні умови для проживання людей. Меноніти в Прусії розглядались як не громадяни, тому й ставлення до них було відповідне.
На півдні Росії (Україна) надавалось місце для проживання і багато інших пільг. Обов’язки можна було легко виконати. Нові поселення повинні були бути зразком народного господарства. Переселенцям не можна було рекламувати свою віру і жити общиною серед російського населення.
Делегати Якоб Хоппнер і Йоган Барч поїхали в Росію, щоб тримати цей процес під контролем. Вони вибрали місце на лівому березі Дніпра по відношенню до міста Берислав, там, де річка Конка впадає в Дніпро. Після того, як необхідні документи були підписані з російським урядом, меноніти виїхали до нового місця проживання.
На Великдень 22 березня 1788 року під’їжджала перша група, яка складалася із 7 сімей, всього було 50 чоловік. В місті Дубровно вони надовго затримались. Тим часом під’їжджали інші групи. На той час було більше 228 сімей. В кінці липня 1789 року вони прибули на місце, але це був не Берислав, який повинен був стати батьківщиною менонітів, а широка долина, що омивається річкою Середня Хортиця. Граф Потьомкін, представник цариці, сказав, що тут вони пробудуть тимчасово. Виникло 8 селищ.